| |
Україна одна, майже, з двохсот народностей світу, яка виросла у націю, здобувши державність і визнання у світовій спільноті. Саме вона стала нашою домівкою, де нам судилося прожити вічність життя. Але кожній нації потрібно мати те, чим би вона відрізнялася від інших, для того, щоб не стати копією, чи незначущим додатком до іншої нації. Мова є, водночас, засобом спілкування і ідентифікацією того, чи іншого народу світу. Переважна більшість сучасних країн, підчас свого існування об'єднувалась навколо єдиної державної мови, бо мова є основним чинником консалілідації громодян. За дослідженням німецького дослідника Г.Гарман, в світі існує 6417 мов, але лише 300 з них репрезентовані понад 1 млн. носіїв, інші ж неперевищюють кількох тисяч носіїв. Але Україна, у цьому плані, опинилася у важкому становищі. Здобувши піспя трьохсотрічного співіснування з «братніми народами» один із важких спадків, так зване «роздвоєння нації», що неозброєним оком видно у використанні мови, як розмовної. Ця, здається, напівпрозора межа постає, як величезний мур перед обєднанням єдиного народу. Хтось балакає принципово, виключно, російською, хтось майже українською, використовуючи у розмовності суржикові слова, які стали нажаль поки невідємною частиною українського лексикону. Власне, від усьго населення України, корінні українці складають 77,8%, етнічні росіяни 17,3%, але рідною українську мову вважають 67,5% населення, російську ж визнали за рідну 29,6% нашої людності. В 1959 році українську мову під час перепису визнали рідною 95% населення України. Це притому, що власне українці становили тоді 76,8%, тобто навіть менше, ніж тепер. Іще можна додати градацію розподілу мовно-етнічних груп в Україні (за В. Хмельком, дані КМІС у %) у таблиці. Фактичний українсько-російський двомовність існує вже тільки на Заході... Схід України на сьогодні вже не білінгвістичний, він російськомовний, причому фонетично ця російська мова втрачає дедалі більше територіально-українських ознак... Нині київська, дніпропетровська, полтавська і черкаська молодь говорить вже цілком уніфікованою російською, з усіма характерними лексичними прикрасами і сленґовими новаціями. З чим пов'язано рівнодушність до української мови? Умовно можна сказати: «старих неперенавчиш, а молодих не мають зайвого нахнення вчити російськомовні вчителі». Насамперед це все іде із освітянської сфери. Профілі шкіл та ВУЗів змінюються, з російськомовних на українськомовні, а викладачі залишаються,неперекваліфіковуються. То, що ж можна очикувати, від умовноукраїнського навчання. Але офіційно за даними Центра Разумкова, якщо 1991/1992 навчального року українською мовою навчалося 49% учнів, а російською - 50%, то 2000/2001 р. українською мовою навчалося 70% школярів, а російською - 29%. Протягом 1995-2000 рр. кількість студентів, які навчаються українською мовою, зросла з 55% до 80%; російською - зменшилося з 45% до 20%. Найбільша кількість студентів, які навчаються російською мовою, у таких регіонах: АРК - 97,6%; Донецька область - 81,3%; Луганська - 50,7%; Одеська - 35,7%; Харківська - 26,5%; Запорізька - 23,8%; Дніпропетровська - 16,3%; Херсонська - 13,9%. Не здійснюється навчання російською мовою у Волинській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській та Чернівецькій областях. За нинішніх умов навіть вихована в українських родинах молодь, вступаючи в доросле життя, змушена зросійщуватися через панування в незалежній Україні російськомовного інформаційного продукту - хоч у телерадіопросторі, хоч у друкованих ЗМІ, хоч на книжковому ринку й ринку освітніх послуг, не кажучи вже про інформаційно-комп'ютерні мережі й Інтернет... На україномовне населення припадає в вісім разів менше друкованих щотиждневих видань, ніж на російськомовне, 90% усіх книжок друкуються російською мовою. Телеканали за-для підвищення рейтенгу дедалі більше використовууть російську мову, начибто для кращого сприйняття населенням, неговорячи про FM-станціі, які ігноруючи власний україномовний продукт, забиваюсь ефір продуктам сусідньї держави. З всьго вищесказаного випливає, що російськомовні регіони підбурхані політичними подіями, під час яких політики видвигають спікулятивну тему двійності мов, люди кидаються на амбразуру с закликами - дві мови, одна нація, добиваються узаконювання, після чого українська мова може, завсім, стати на узбіччі, до ряду з мертвими, забутими мовами. За данними дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» та КМІС - 38,6% українців вважають, що російську мову варто зробити другою державною в Україні, 39,5% опитаних кажуть, що російську потрібно запровадити другою офіційною мовою лише в тих областях, де більшість населення хоче цього. 17,6% респондентів стверджують, що російську мову потрібно усунути з офіційного спілкування в усій Україні. Не визначилися в цьому питанні 3,9% респондентів, не відповіли на нього 0,4%. Але питаня двійності державної мови випливає лише на передодні якихось державницьких виборів, як додаток до програми тієї чи іншої партії, що неможе справити враження на електорат іншим способом. За такими мірками, якщо влада не прийме шлях і не зробить радекальні кроки на українізацію свого суспільства, то цей процес самоідентифікації розтягнеться на цілі покоління. Не ясно як будуть себе ідентифікувати наступні покоління і чи збережеться Україна..... Збережемо мову, збурежемо державу!!!
|
|
Анонімні: 5, Зареєстровані: 0 ( ?) |
|
|
|
|
|
![[Sam:у:рай]](http://avatar023.mylivepage.com/chunk23/423585/23.gif)
